Кімната гніву
Відео, звук, інсталяція, дослідження / 2025
У співпраці з Аллою Петренко-Лисак (Україна)
Проєкт апелює до гніву предків, який, оскільки був пригнічений в умовах колоніалізму, мусить бути вивільнений сучасним поколінням. Запрошуємо пройти крізь типове зображення української жінки початку 20-го століття та зазирнути “всередину” цього придушеного гніву, без прояву якого зцілення неможливе.
“Кімната Гніву” – це можливість почути, на що зляться українські жінки, побачити, як можна дати волю люті, а також – нагода виразити власний гнів у письмовій формі, або фізично, вдаривши боксерську грушу.
Право на вираження гніву – як право на катарсис, очищення сильними емоціями, – це запорука руху в майбутнє, не обтяженого позицією жертви.
Гнів – одна з базових, первинних емоцій, що асоціюється з агресією, люттю і боротьбою за справедливість. В більшості християнських культур прояв гніву є легітимним для чоловіків, та супроводжується рішучістю та силою духу, в той час як жіночий гнів спримається просто як “істерика”.
Ми звертаємось до поняття “подвійної колонізації”, згідно якого жінки пригнічені як колоніальною владою, так і пануванням чоловіків. Сучасні українські жінки залишаються заручницями стереотипу про те, якою має бути жінка, особливо в умовах війни: сильною, терплячою, лагідною та розсудливою.
Легітимізація жіночого гніву важлива не лише з боку психічного здоровʼя чи справедливості в суспільстві. Відповідно до теорії “деколонізуючої терапії” американської психотерапевтки доктора Дженніфер Муллан, гнів – невідʼємна складова процесу деколонізації суспільства.
